І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24.

помер і Адам (св. Тома з Акв.). Але їхній гріх не перейшов би на їхніх дітей. У даному випадку залежало на поведінці саме перших людей, бо від неї залежала доля наступних поколінь (св. Тома з Акв).

Люди ж, спокушені дияволом, порушили заборону.

Диявол заздрив людям, що вони наділені надзвичайним щастям. "Через диявольську заздрість прийшла смерть на землю" (Прем. 2, 23). "Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити" (Йоан 8, 44). Диявол звів Єву лжею, тому Христос називає його "отцем лжі" (Йоан 8, 44). Диявол постав перед першими людьми в образі вужа — Бог не дозволив йому взяти інший образ. Вуж став символом хитрощів і отруйної І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. злості диявола (св. Авг., св. Тома з Акв.). Диявол мусів прийняти зриму постать і діяти на чуття перших людей, бо внутрішньо не міг ще впливати на їх незіпсовану природу. Бог допустив цю спокусу тому, що перші родичі вже заслужили на покарання: вони забули про Бога І повністю віддавалися милуванню видимими речами (св. Авг.). Тому впала на них спокуса (Еккл. 7, 30). Велике щастя зробило перших людей необережними. Пояснимо це на прикладі. Один робітник, що працював у палатах князя, страшно нарікав на Адама і Єву, що порушили Божу заборону, і через те повинен страждати весь людський рід. "Я і моя жінка І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. не були б такими нерозважними", — вигукнув. Почув це князь і каже: "Добре, побачимо. Віднині будеш разом із своєю жінкою жити, як Адам у раю, але пам'ятай, що прийде хвилина випробування". Подружжя отримало гарне помешкання, хороший одяг, не мусіло працювати, щодня обідало за княжим столом — словом, не знало, що таке сльози і важкий труд. Але прийшов день випробування. Під час одного свята князь наказав заставити стіл найвишуканішими стравами, а наприкінці велів принести полумисок, прикритий тарілкою, поставив його посеред столу і сказав до подружжя: "Можете їсти усі страви, але страви, яка знаходиться на цьому полумиску, не можна вам торкатися І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24., доки я не повернуся. Коли ж не послухаєте, скінчиться ваше щастя". Сказав це і вийшов у сад і навмисне довго не повертався. Тим часом подружжя смакувало страви, але щораз більше їх розбирала цікавість, що знаходиться у прикритому полумиску. Врешті жінка, не витримавши, підняла трохи тарілку, щоб заглянути, що є всередині. З-під тарілки випурхнула маленька пташка і вилетіла у відчинене вікно. Князь, повернувшись, побачив, що сталося, і подружжя було змушене покинути князівські покої.

Порушення заборони мало для людей трагічні наслідки: вони втратили надприродні дари, постраждали і тіло їх, і душа.

Гріх споганив Адама, як болото споганює людину, яка впаде І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. в нього (св. Гр. Наз.). Як той єврей, який їхав із Єрусалиму до Єрихону, потрапивши в руки розбійників, не тільки втратив майно, але й був важко поранений, так і перші люди не лише втратили надприродні дари, але стали слабшими в природних дарах. Іншими словами, здійснивши первородний гріх, людина втратила надприродний образ Божий, а природний образ її був споганений. "Через той гріх Адам став гіршим на тілі і на душі" (Соб. Трид. 5, 1). Гріх перших людей був гріхом смертним (тільки смерть Ісуса Христа згладила цю гріховну провину). Первородний гріх позначився на душах перших людей: пригасив їх розум, ослабив волю, зробив її схильною І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. до злого, позбавив освячуючої ласки. Перші люди після скоєння гріха втратили прихильність Бога і вже не могли потрапити до неба.



Після падіння люди не могли так добре пізнати Бога, Його волі і остаточної мети свого життя, як раніше. Ослабла їх воля — почуття вийшли з-під контролю розуму. "За кару, що людина збунтувалася проти Бога, проти неї самої збунтувалося її власне тіло, і відтоді людина соромиться свого тіла" (св. Євхарій). Те саме говорить св. Павло:... "бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах" (Рим. 7, 23), "... бо тіло пожадає проти І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. духа, і дух пожадає проти тіла" (Гал. 5, 17). Як камінь завжди тяжіє до землі, так зіпсована воля людини завжди спрямована до земних речей. "... помисли людського серця злі вже з молодощів..." (Буття 8, 21). Первородний гріх викликав появу в людській душі грішних схильностей: сумнівів у правді Бога (недовір'я), сумнівів щодо Божої справедливості (легкодушності), гордості, почуттєвих бажань. Від Єви, яка легкодушно прагнула стати рівною Богові, і тому згрішила, до наступних поколінь перейшли надмірна цікавість, балакучість, бажання подобатися.

Внаслідок падіння перших людей ми подібні тепер до погано вбитого в стіну цвяха, який постійно хитається і випадає, як тільки повісити на нього щось важке І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24.. Кожна спокуса здатна захитати нашу волю. Лютер вчить, що перша людина, згрішивши, втратила розум і волю. Але це не так. Людина, незважаючи на первородний гріх, зберігає вільну волю (Соб. Трид. 6, 5). Доказом цього є те, що людина перед кожною справою звичайно роздумує, як вона має її зробити, а зробивши щось, відчуває або задоволення, або жаль.

Через первородний гріх перші люди втратили освячуючу ласку, тобто праведність і святість, яка була їм дарована Богом (Соб. Трид. 6, 1). Через те втратили і прихильність Бога — хто вмре у первородному грісі, той ніколи не зможе оглядати Бога, але не є осудженим до пекла. "Карою за І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. первородний гріх є позбавлення ласки оглядання Бога, карою за особистий гріх є вічні муки в пеклі" (папа Інок. III).

Первородний гріх приніс із собою і тілесні страждання: перші люди стали смертними, не захищеними від хвороб; їх було вигнано з раю і вони були змушені важко працювати; жінка стала залежною від мужа; люди стали беззахисними перед силами природи і нижчими творіннями; більшу владу над людьми одержав злий дух.

Здійснивши первородний гріх, людина засудила себе на смерть. Бог сказав Адамові: "В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято..." (Буття 3, 19). Неминучість смерті є найтрагічнішим наслідком І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. первородного гріха (варто зважити, що тілесна смерть є лише символом далеко гіршої духовної І вічної смерті, від якої рятує нас лише спасения і покута.) За першими людьми зачинилися ворота раю, і це значить, що небо замкнене для всіх людей, які згрішили (св. Тома з Акв.). Від часу свого падіння люди змушені важко працювати, бо Бог сказав Адамові: "Проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити... В поті лиця твого їстимеш хліб твій..." (Буття 3, 17-19). Від цього прокляття, що зависло над природою, звільняють благословення і церковні І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. освячення.

Жінка після падіння потрапила в повну залежність від мужа, бо саме вона привела його до гріха. До неї каже Бог: "І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Буття, 3, 16).

Людина стала беззахисною перед нижчими істотами. Бо, збунтуватись проти Бога, свого Господа, людина збунтувавшись проти себе, пана землі, інші творіння. Людина стала залежною від сил природи. Вона безпорадна проти пожежі, повені, диких звірів. "Спочатку все боялося людини, а тепер людина боїться всього" (св. Петро Хриз.).

Після гріхопадіння перших людей диявол отримав над ними більшу владу, "бо хто ким був переможений, того він і І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. невільником став" (II Петро 2, 19). Воля людини тепер більше схильна до злого, тому дияволу набагато легше спокусити її та привести до важкого гріха (як, наприклад, Юду). За допустом Божим диявол може шкодити людині на дочасних добрах (Йов). Тому диявола називають ще князем світу (Йоан 12, 31; 14, ЗО), що має владу смерті (Євр. 2,14). У дочасному житті ми є мандрівниками на дорозі, на якій, наче розбій­ники, чатують на нас злі духи (св. Григ. В.). "... весь світ лежить у лихому" (І Йоан 5, 19). Важке ярмо несуть діти Адама від колиски аж до гробу (Сир. 40, 1). Недарма плаче дитина, тільки з'явившись на світ.

Гріх перших людей разом з усіма І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. наслідками перейшов на всіх їх нащадків (Соб. Трид. 5, 2).

Щодня терплю кару за гріхи, а якщо є кара, то була і провина (св. Григ. В.). Треба знати, що не лише кари за гріх, але і сам гріх Адама перейшов на нас — богохульством було б думати про Божу справедливість, що вона карає того, хто не провинився (св. Просп.). Ми є по природі своїй дітьми гніву (Єф. 2, 3). Усі ми згрішили так само, як спільно грішать усі члени тіла, коли чинять недозволене (св. Тома з Акв.). Якщо коріння дерева вбере отруту, то отруєними будуть і його плоди. Слуга, втративши довір'я господаря, позбав І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24.­ляється усіх благ, дарованих йому. Його нащадки теж не матимуть до них права. Так і з гріхом Адама (Соб. Трид.). Первородний гріх не переходить на нас так само, як деякі хвороби тіла переходять на інші покоління.

Успадкувавши гріх від Адама, люди родяться з ним, тому його і називають первородним.

Ми осквернені цим гріхом ще перед тим, як вдихнемо земне повітря (св. Амвр.). Наше зачаття вже є грішним (Пс. 50, 7), бо воно викликане бажанням оволодіти кимось (св. Амвр.). Не родимося християнами, ними стаємо (св. Єрон.). Вільними від первородного гріха були Ісус Христос і Пресвята Діва Марія. Вони були зачаті без І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. гріха (Ісус Христос - бо був Богом, Марія — через особливий привілей Божої ласки).

Дехто (св. Амвр., св. Антон.) вважає, що прийшли на світ без первородного гріха, хоч були зачаті у грісі Йоан Хреститель (Лука 1, 15), пророк Єремія (Єрем. 1, 5).

Від первородного гріха люди звільняються через Таїнство Хрещення. Зважмо, що Церква святкує Різдво лише Ісуса Христа, Діви Марії та Йоана Хрестителя. Щодо інших святих, то Церква відзначає лише день їх смерті, бо саме тоді можна було впевнитись у їх святості.

Тіла Ісуса Христа і Діви Марії воскресли і знаходяться в небі — тому святкуємо Воскресіння Господнє й Успення Пресв. Богородиці. Смерть є наслідком первородного І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. гріха, а тіла Ісуса Христа і Діви Марії були вільними від нього, тому й швидше звільнилися від узів смерті, ніж тіла інших померлих.

Протягом усього свого життя ми спокутуємо первородний гріх.

Покутою є хвороби, важка смерть, праця і т. п. Справедливими є слова: "Де б ти не був, не будеш без терпінь" (св. Тома Кемп.). Проте вільнодумці кажуть, що терпіння, хвороби і смерть є властивостями людської природи і що людина приходить на світ зовсім невинною. Протестанти вважають, що первородний гріх позбавив людей свободи та подоби Божої і знищив духовні сили людини. Католицька Церква у поглядах на первородний І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. гріх тримається середини. "Для того, хто відкидає науку про первородний гріх, історія людства буде незрозумілою таємницею; лише той, хто зрозуміє її, зрозуміє себе самого й історію людства" (Кетелєр.).

Зрозумівши, чим був первородний гріх для людства, ми зрозуміємо, чому на землі поруч краси і радості існують злидні та сум.

Навколишня природа прекрасна. Милуємося вечірніми зорями, ясним світанком, співом пташок, різнобарв'ям квітів... Але поруч краси існує і потворне, поруч доброти — злість, поруч благополуччя, спокою — хвороби, смерть, війни, голод, різноманітні природні катаклізми і т. п. Великою є шкода, яку заподіяв людству первородний гріх. Але не всі люди розуміють це. Є такі, що почувають І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24. себе цілком щасливими. Вони подібні до дитини, народженої в темниці — вона грається, сміється, жартує, не тужачи за світлом, бо не знає, що воно таке. Та мати, яка знає принади світла, сумує і нарікає. Так і грішні люди веселяться, а праведники сумують і плачуть на землі, тужачи за розкошами неба (Дідах).


documentaksjgqr.html
documentaksjoaz.html
documentaksjvlh.html
documentakskcvp.html
documentakskkfx.html
Документ І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24.